Мінні поля, "Пелюстки", авіабомби та десятиліття роботи: як сапери очищують Харківщину від небезпеки.

"Можемо витягти трубу від "Граду", але пів будинку може постраждати."

Харківщина є одним з найбільш забруднених вибухонебезпечними предметами регіонів України. Через дії російських військових понад 40% її території класифікуються як потенційно небезпечні чи заміновані.

Приєднуйтесь до нашої спільноти на Facebook і долучайтеся до обговорень!

Мирні мешканці постійно стають жертвами мінних загроз, що іноді призводить до втрати кінцівок або навіть фатальних наслідків. Час від часу боєприпаси знаходять і сільськогосподарські машини.

Попри те, що значну частину Харківської області було звільнено від окупації у 2022 році, бойові дії на її території не припиняються. Цього року Росія відкрила новий фронт у цьому регіоні, що призводить до подальшого загострення проблеми із замінуванням.

LIGA.net побувала з розрахунком ДСНС на розмінуванні прифронтового Куп'янського району та розпитала, як це -- підривати авіабомбу, шукати спільну мову з місцевими, щодня ризикувати життям та перетворити це на рутину.

Мандруємо ґрунтовим шляхом, оточені зів'ялими соняшниками, в слід за машиною ДСНС — пікапом Mitsubishi L200, який здіймає хмари пилу. Минаємо меморіал Другої світової війни, овець на пасовищі та стоси сіна, лебедів, зроблених з шин, і чорну ріллю з парою тракторів. На горизонті видніється білий дим.

Автомобіль ДСНС зупиняється на узбіччі поблизу опор ліній електропередач неподалік від села Смородьківка в Куп'янському районі. До Харківського контрнаступу у вересні 2022 року цей район був під окупацією. Наразі до лінії фронту звідси приблизно десять кілометрів.

"Нам не дозволяють наближатися до фронтової лінії ближче ніж на п'ять кілометрів. ****** (росіянам. -- Liga.net) байдуже, хто ти -- військовий, працівник ДСНС чи цивільний. Вони стріляють по всіх без розбору," -- розповідає Олексій Гайовий, начальник відділення піротехнічних робіт групи піротехнічних робіт ДСНС у Харківській області.

На бронежилеті Олексія привертає увагу нашивка із зображенням кота з великою головою та жовто-блакитним серцем.

"Милий котик, у мене вдома є такий самий", — усміхається він у відповідь на запитання про його значення.

Олексію 21 рік. Коли почалася повномасштабна війна, він навчався на третьому курсі Національного університету цивільного захисту України в Харкові. Закінчував навчання вже у Львові за прискореною програмою. У квітні 2023-го випустився з університету -- отримав офіцерське звання, тому одразу очолив відділення піротехнічних робіт.

"Це дійсно захоплива справа, -- зазначає Гайовий у відповідь на питання про свою мотивацію. -- Особисто для мене сидіти днями в чотирьох стінах нестерпно -- починаю втрачати здоровий глузд. А тут подорожуєш рідними краями, відкриваєш щось нове -- це робота для душі".

Бойове хрещення Олексій пройшов у районі деокупованого селища Печенеги -- тоді сапери так само йшли вздовж лінії ЛЕП. Спершу працювати "в полях" було моторошно.

"Стоячи біля дороги, мимоволі думаєш: "Там точно якась міна схована", -- пригадує він свій перший виїзд. -- Тепер, через рік, страх поступово зникає, оскільки побував практично по всій Харківській області. Починаєш трохи розуміти, що до чого, аналізуєш ситуацію. Однак, навіть зараз, не варто діяти необачно, завжди потрібно уважно дивитися під ноги".

До складу розрахунку Гайового входить п'ятеро осіб: він сам, старший сапер, сапер і двоє водіїв-саперів на двох автомобілях. Сьогодні "на місцевості" працюють троє.

"Ще двоє у другій великій машині Іveco, поблизу стоїть, -- пояснює Олексій. -- Це піротехнічна машина важкого типу, вона призначена для перевезення вибухової речовини й засобів детонації та для транспортування ВНП (вибухонебезпечних предметів. -- Liga.net), що знайшли".

Розрахунок займається насамперед оперативним реагуванням. У пріоритеті -- критична інфраструктура -- зокрема, ЛЕП, водоканал, газопроводи. Також працюють за заявками від населення.

Цю територію перевіряють у відповідь на запит комунального підприємства. Сапери здійснюють огляд, щоб у випадку аварії фахівці могли безпечно дістатися до місця для проведення ремонтних робіт. Розмінувальні роботи тривають вже другий тиждень.

Боєприпаси біля ЛЕП за час повномасштабної війни сапери знаходили неодноразово. Проте на цій ділянці умови дозволяють працювати достатньо швидко. За тиждень обстежили приблизно 1,5 кілометра.

"Коли бур'яну більше -- набагато довше працюємо, також залежить від "забрудненості" території, -- пояснює Олексій. -- У Сороківці, наприклад, у день у середньому обстежували 100 квадратних метрів. Приїхали туди на надзвичайну ситуацію, бо місцевий житель пішов за дровами -- пройшов одну ПМН-2, другу, а на третій вже підірвався. Живий, ампутація ноги".

ПМН-2 — пластикова протипіхотна міна, що активується при натисканні.

"Це дуже небезпечна річ, -- пояснює Гайовий, демонструючи на телефоні зображення боєприпасу, схожого на млинець. -- У траві її не помітиш, а якщо ще й закопана -- це справжня біда, адже з металу там лише маленька пружинка і ударний механізм. Для її виявлення потрібно налаштувати прилад на високу чутливість".

Зазвичай робочий день саперів триває з восьмої ранку до четвертої-п'ятої вечора. Проте зараз -- через спеку -- починають і закінчують раніше. З багажника автівки Олексій з колегами дістають коробку з інструментами та чистять обладнання щіткою. Старший сапер Євген Харламов розминається та підіймає ноги догори.

Євген, якому зараз 27 років, став сапером під впливом прикладу свого двоюрідного брата, який також працював у цій професії. Надихнувшись його досвідом, Євген вирішив, що це гідна справа, і нарешті знайшов своє покликання. До початку повномасштабного вторгнення він працював у Харківській області, займаючись заявками від місцевих жителів. Здебільшого їм траплялися боєприпаси часів Другої світової війни, зокрема німецькі та польські гранати, а також цілі мінні поля.

Напередодні великої війни Євген перебував в Одесі, а зранку 24 лютого повертався до Харкова. Під час свого першого виїзду у 2022 році він виявив касетний боєприпас. У перші тижні війни Євген розмінував свою першу авіабомбу. Під час Харківського контрнаступу у вересні 2022 року, він був у звільненій Балаклії вже в перші години після деокупації. Згадуючи той час, Євген відчуває майже ностальгію.

Це було захопливо. Навколо розташувалась безліч мінних полів, як протипіхотних, так і протитанкових.

Сьогоднішній виїзд виглядає значно більш звичним. Після розминки Євген бере свій чорний металошукач і надягає на нього червону кришку, залишивши чорну в коробці.

"У чорної сильніша чутливість – вона реагуватиме на кожен маленький гвоздик, – пояснює Олексій. – Іноді, коли є загроза мінного поля, на якому можуть бути пластикові ПМН-ки і ТМ (протитанкові міни), червона кришка може їх не виявити."

Олексій має металошукач новітньої моделі з можливістю регулювання чутливості.

"Тут сім положень, -- каже він та показує решту обладнання: -- Комплект акумуляторів. Навушники. Тестер. "Спайдер"-бутси (високі протимінні чоботи, що захищають ноги. -- Liga.net) -- їх одягають, переважно, щоб мінімізувати травми від ймовірного вибуху "Лепестків" (один із видів протипіхотних фугасних мін. -- Liga.net). Волонтери їх на 3D-принтері фігачать".

Сапери йдуть кількаметровою смужкою вздовж дороги поміж опір ЛЕП, обстежуючи землю металошукачами. Біля однієї з опор прилад починає пищати - Євген надкопує це місце саперною лопатою.

"Мабуть, під ЛЕПом щось є, наприклад, шматок дроту або заземлення, -- зазначає він. -- Тут не знайдеш ні мінних полів, ні інженерних боєприпасів. Якщо ділянка здається більш небезпечною, використовую щуп -- це спеціальний інструмент, яким проколюю землю під кутом 45 градусів з усіх сторін".

Металошукач постійно подає сигнали: сапери витягають із ґрунту дріт, фольгу від сигаретної пачки, пивну банку, мішок зі сміттям, натикаються на зливну трубу та арматуру.

"Тут навпроти поле. Якщо по ньому походити, можна пів комбайна зібрати", -- посміхається Олексій.

"Поміть місце, де ти пройшов, і залиш стрічку", — звернувся до нього Євген.

Олексій розвішує сигнальну стрічку на гілках, щоб позначити ділянку, яку вони обстежили. Відстань між саперами під час перевірки території повинна бути 25 метрів.

"Це для забезпечення безпеки: у разі непередбачуваного підриву, щоб уникнути масових жертв і захистити обладнання від пошкоджень," – пояснює Олексій.

Колеги Олексія починали кар'єру в ДСНС раніше, ніж він. Водій-сапер Микола Тележенко, або, як його кличуть хлопці, "дядя Коля" за віком годиться Гайовому в батьки та працює у ДСНС вже понад два десятиріччя, їздив у відрядження в АТО.

"Двадцять років пролетіли, мов один день – і сам постарів, і діти вже дорослі," – з усмішкою згадує "дядя Коля".

Під час повномасштабної війни територію Харківщини обстежують 120 місцевих саперів. На підмогу, кажуть у ДСНС, також приїжджають розрахунки з інших регіонів -- Одеської та Полтавської областей, Києва тощо. Натомість у "мирні часи", згадує Микола, в регіоні працювала група лише з п'яти саперів (згодом збільшилась до 10, а потім -- до 20).

"До 2014 року ми займалися розмінуванням Харківщини, розчищаючи територію від залишків боєприпасів часів Другої світової війни, - розповідає він. - Щодня виїжджали на виклики: фермери знаходили підозрілі предмети, на будівництвах натрапляли на боєприпаси, або люди під час прогулянок у лісі виявляли небезпечні знахідки. Ми також обслуговували Полтавську область, але лише у випадках виявлення авіабомб".

У липні 2014 року Тележенко здійснив свою першу поїздку до зони АТО, відвідавши звільнені від окупації Слов'янськ і Краматорськ. У серпні того ж року він переїхав до Сєвєродонецька, де разом із колегами проводив обстеження дитячих садків і шкіл напередодні нового навчального року.

Після 2018 року Микола залишався в Станиці Луганській, яка в той час була "сірою зоною". Вранці сапери перевіряли територію для прокладання високовольтної лінії електропередач, а в другій половині дня виконували заявки від місцевих жителів.

"Залишили безліч небезпечних предметів, -- розповідає водій-сапер. -- Ми і розтяжки знімали, і неактивні боєприпаси збирали, і на господарствах, і в приватних оселях".

З 2019-го до 2020 року Тележенко за ротацією кілька разів їздив в Авдіївку. Основною зоною відповідальності саперів була територія поблизу ДФС -- Донецької фільтрувальної станції, що розташовувалася біля лінії розмежування та забезпечувала водопостачанням як підконтрольні Україні території, так і окуповані. Зокрема Донецьк. Щодня звідти на станцію приїжджали співробітники з окупованих територій.

"Наша місія полягала у перевірці території для забезпечення безпечного проходу та проїзду людей, а також їх транспортування на станцію, -- розповідає Микола. -- На трасі розміщувалися наші взводні опорні пункти (ВОПи) до розв'язки, а за нею вже їхні. Ми зустрічали людей на крайньому їхньому ВОПі та супроводжували їх до ДФС. Після завершення зміни, ми аналогічно повертали їх назад."

Це вже повністю зруйнована територія, все розбито і простріляно. Ми перевіряли цю дорогу, щоб впевнитися, що вона не замінована і на ній немає боєприпасів. Йшли втрьох. Нам одразу попередили: "Не розмахувати руками й ногами, не повертати голову, за вами постійно стежить снайпер". Щодня на цій дорозі знаходили гранати та різні снаряди.

За словами "дядя Колі", працівники ДФС отримували 60% зарплатні від України, а решту 40% — від окупантів. Він вважає, що між сторонами існувала "певна угода".

"Щось вони там "схопляться", йде бій, -- розповідає він. -- Зідзвонювалися -- наші військові та їхні -- все, припинення вогню. Нам дозволяють завезти людей".

Решту дня сапери працювали за заявками від місцевих: "там "прилетіло", там щось знайшли, там побачили".

За роки роботи в зоні АТО сапери мали справу з багатьма боєприпасами. Проте, каже Микола, тоді замінування було у значно менших масштабах, ніж зараз.

"Тоді було багато СВП -- саморобних вибухових пристроїв, -- розповідає він. -- Вибухівка, до неї -- болти, гайки, шурупи, різноманітні металеві штучки. В кулькáх, банках, трубках, іграшках, старих телефонах -- використовували все, що під рукою. Бог його зна, місцеві чи не місцеві виробляли.

Як у ті часи війни, так і тепер під час повномасштабного вторгнення, ми зазнали величезного горя, руйнувань і спустошення. Проте тоді масштаби замінувань були значно меншими і менш інтенсивними. Зараз, із розгортанням повномасштабного конфлікту, обсяги роботи значно зросли. І вона не зменшиться, адже це довготривалий процес.

Демінування звільнених територій Харківської області сапери розпочали у вересні 2022 року і тривають до цього часу. За весь період повномасштабної війни фахівці ДСНС найчастіше натрапляють на протипіхотні та протитанкові міни, невибухлі боєприпаси, авіабомби та інші небезпечні предмети.

Лепестки, ОЗМ-ки (протипіхотні міни, за даними Liga.net), – перераховує Євген найпоширеніші знахідки. – Також ПОМ-ки – протипіхотні осколкові міни дистанційного мінування, їх закидають дрони. У ПОМ-3 "Медальйон" є сейсмічний датчик: підходиш до неї, і цей датчик зчитує рух за коливаннями ґрунту. З ПОМ-2 простіше – чотири датчики на розтяжках, які можна помітити. Розтяжки я часто зустрічаю. Росіяни прикріплюють гранати до дверей, а самі вилазять через вікна. Коли хтось відчиняє двері, граната падає. І, звісно, КАБи – з десяток, думаю, я вже розмінував.

Порядок дій із виявленими вибухонебезпечними предметами (ВНП) визначається їхньою категорією. До першої категорії відносяться "знахідки", які не мають видимих пошкоджень або їхній стан дозволяє перевести їх із "бойового" у "безпечне" положення. Це можуть бути, наприклад, снаряди, залишені на позиціях. Їх транспортують на спеціально підготовлені майданчики для подальшого знищення.

ВНП другої категорії (наприклад, міни та "касети") -- ті, що мають ознаки пошкодження, або їх неможливо перевести з бойового у "безпечне" положення, або вони невідомої нашим саперам конструкції. Такі знищують на місці.

Протягуємо кабель, під'єднуємо детонатори, перевіряємо електричну систему. Потім вставляємо тротилову шашку, поруч розміщуємо вибухову речовину, встановлюємо огорожу для безпеки людей, -- пояснює принцип підриву Олексій. -- Шашка важить 400 грамів. Наприклад, щоб знищити "Лепесток", достатньо 100 грамів. Для "мінометки" 82 мм також вистачає однієї шашки. А якщо снаряд великий, 152 мм, тоді потрібно дві шашки, іноді навіть три.

Авіаційні бомби, залежно від їхнього стану, можуть належати як до першої, так і до другої категорії, що визначає різні підходи до їх нейтралізації. Деякі з них транспортують на спеціалізовані майданчики для знищення, оскільки "інакше може бути зруйнована ціла вулиця", тоді як інші підривають на місці.

"Два місяці тому під Куп'янськом знищили дві ФАБ-500, -- розповідає Олексій, показуючи відео вибуху на телефоні. -- Їх ліквідували на місці, оскільки транспортування було неможливим. Це сталося у полі, за сім кілометрів від Куп'янська. Величезна річ".

"З Вовчанська буквально перед цим їхнім наступом (росіян на Харківщині. -- Liga.net) забирали у людей з подвір'я авіабомбу, яка не спрацювала, -- додає Микола. -- І в Бурлуку одну на місці рвали, іншу забирали -- теж на город прилетіла. Весна була, дощ, м'який ґрунт, вона ляпнулася і там залишилася. Пощастило людям".

Незважаючи на постійні удосконалення окупантами своєї зброї, сапери останнім часом не стикалися з принципово новими російськими боєприпасами, особливо інженерними.

"КАБи, ФАБи, УМПБ Д-30 СН (модифіковані авіабомби. -- Liga.net), -- у принципі, все те ж саме, що й раніше -- запевняє Євген. -- Касетні боєприпаси -- видно, що вже роблять нові, не встигають їх навіть фарбувати".

Небо повільно вкривається хмарами, а вітер стає дедалі сильнішим. Металошукач у руках Євгена знову подає сигнал.

"Золотко!" — усміхається старший сапер і починає копати яму. Після цього він підносить шматки землі до детектора. Як з'ясувалося, прилад знову спрацював на провід від лінії електропередач.

Піротехніки трудяться безперервно вже три години, металошукач подає сигнал майже щомиті, фахівці з розмінування знову і знову виконують одні й ті ж самі операції.

"Не можу погодитися з твердженням про монотонність, -- відповів Олексій. -- Перші тиждень-два, можливо, але потім з'являються нові задачі. До того ж, надходять заявки від місцевих мешканців."

Сапери запевняють, що не відмовляють місцевим, які звертаються до них по допомогу. Залишити таку заявку може будь-хто, зателефонувавши на номер 101 та вказавши оператору своє ім'я, прізвище та номер для зворотного зв'язку.

"Люди дзвонять -- треба заїхати у двір, "зустріти" розтяжку, -- наводить приклад Євген. -- Досі люди приїжджають на деокуповані території і знаходять у себе в будинку ВНП. Буває, у підвал залазиш, а там "касета" -- навмисно залишили".

Часом місцеві жителі піднімають тривогу без потреби. Наприклад, коли помічають біля свого дому трубу від реактивної системи залпового вогню "Град". Вона стирчить із землі, але не представляє загрози. Якщо є можливість витягти її без пошкодження майна, сапери намагаються надати допомогу, щоб заспокоїти людей. Однак це не завжди можливо.

"Труба від "Граду" складається з бойової частини та двигуна. У польоті бойова частина від'єднується, і снаряд летить далі, розривається, -- пояснює Олексій. -- Бувало, що пуста труба з двигуном і хвостовиком заходила під будинок на три-чотири метри. Це безпечні металеві залишки, але зрозуміло, що бабуся в цьому не розбирається - і в неї паніка. Каже: "Достаньте її". Але якщо вручну не витягується -- це треба технікою. І я кажу: "Бабушка, можемо вам витягнути її, але це треба пів хати знести. Будемо зносити?" Вона каже: "Та нє, їдьте звідси".

Місцеві жителі часто ігнорують питання безпеки і обирають небезпечні маршрути через неперевірені території. Це іноді призводить до трагічних наслідків.

Приїжджаєш на виклик: один пішов за дровами — відірвало ногу, іншому ще щось відірвало, когось взагалі на шматки розірвало, — розповідає Євген. — У районі Гракового (село в Ізюмському районі, де до Харківського контрнаступу проходила лінія фронту) двоє братів збирали дроти з розтяжок. Поки не дійшли до того, що натрапили на ОЗМ-ку, яка вбила обох. ОЗМ — це протипіхотна осколкова міна кругового ураження, у неї 2,5 тисячі уламків, страшна річ. Як казав Арестович, він єдиний, хто після неї вижив. Хоча я знаю людину, яка теж залишилася живою після неї.

Інколи на вибухонебезпечних об'єктах травмуються навіть працівники ДСНС. Наприклад, в Ізюмському районі сапери повідомляють, що "не один колега постраждав, на жаль, були і летальні випадки". Минулого року двоюрідний брат Євгена також зазнав серйозної травми під час виконання своїх обов'язків.

"Все запам'ятовується: мінні поля, підриви колег та й взагалі людей, -- каже Харламов про свою роботу за ці понад два роки та згадує:

Найважче — це коли доводиться працювати з великими складами боєкомплектів, які необхідно переміщувати. Бували випадки, коли за день доводилося знищувати по п'ять-десять тонн боєприпасів. У 2022-2023 роках таких складів знаходили досить багато. Все, що можна було використовувати, передавали нашим військовим. Морально складно, коли наближаєшся до прикордонної зони і потрібно знищувати КАБ або ФАП на місці. Збирається велика команда, росіяни запускають дрони, щоб нас бачити. Для ФАП-500 достатньо чотирьох тротилових шашок по 400 грамів. Потрібно виставити патрулі, розмотати котушки, підготуватися. Бажано також закопати його глибше. Це займає час, але вибору немає.

Ще важко морально, коли лізеш по траві, якщо є ще мінна загроза -- не знаєш, за що братися: йти з приладом -- може бути розтяжка, без -- ПМН-ка".

Робочий день саперів добігає кінця. За сьогодні вони пройшли близько 400 метрів та не знайшли нічого підозрілого. Термінів робіт тут, як і на будь-якій іншій ділянці, розрахункам ДСНС не визначають.

"Ну який термін виконання? Не дай Боже, що... -- каже Олексій і додає: -- Це не та робота, де важливо поспішати".

Механізоване розмінування зазвичай прискорює процес, але через наявність дерев на цій ділянці машини не можуть працювати. Крім того, в Харківській області таких машин лише 26. Інших методів для обстеження потенційно небезпечних територій поки що не існує. Тому саперам доводиться виконувати роботу вручну.

Наразі в Харківській області функціонують 85 груп з розмінування, які складаються як з представників Сил оборони України, так і з працівників приватних компаній та міжнародних організацій, таких як The Halo Trust, DDG та FCD. Після нового наступу російських військ на Харківщині у травні 2024 року частина зусиль ДСНС виявилася марною — на деяких "очищених" раніше ділянках знову ведуться активні бойові дії, внаслідок чого ці території повторно забруднені боєприпасами.

Олексій Гайовий вважає, що розмінування всієї території Харківщини затягнеться на "дуже багато років". Крім того, бойові дії та окупація частини області триває -- тож і кількість потенційно небезпечних ділянок збільшується.

"На думку Олексія, звільнення окупованої росіянами частини Харківщини може призвести до збільшення обсягу робіт у п'ять-десять разів."

У ХОВА зазначають, що з тими ресурсами, які зараз є, для розмінування Харківської області потрібно близько пів століття.

Сапери підходять до обсягів своєї роботи з філософським ставленням:

"Спершу необхідно оборонитися і очистити нашу землю, – зазначає Євген, відповідаючи на питання про майбутні плани. – Все, що ми робимо, призначено для нового покоління. Ми будемо працювати заради їхнього майбутнього."

Завтра Євген разом із Олексієм та дядьком Колею повернуться на це ж місце і знову шукатимуть небезпечний "врожай". І так щодня.