"Книга має триваліше життя, ніж журналістський матеріал", - так висловився Богдан Логвиненко в інтерв'ю про свою збірку "Деокупація".
В рамках XV Міжнародних поетичних читань "Meridian Czernowitz" Богдан Логвиненко, засновник проєкту "Ukrainer", журналіст і письменник, представив свою нову книгу під назвою "Деокупація. Історії опору українців. 2022". У цьому матеріалі ви дізнаєтеся про те, як команда збирала свідчення українського опору, чим займається "Ukrainer" сьогодні і як відеорепортажі трансформувалися в цю книжку.
Актуальну версію статті можна знайти на веб-ресурсі "Шпальта" за вказаним посиланням.
Упродовж 2022 року команда проєкту "Ukrainer" подорожувала деокупованими територіями та створювала відеорепортажі про міста і села, які зазнали російського терору. Згодом на основі цих матеріалів вийшла збірка засновника проєкту Богдана Логвиненка під назвою "Деокупація. Історії опору українців. 2022".
У ній він зібрав побачене на деокупованих територіях, історії від місцевих жителів та особисті переживання під час поїздок.
"У 2022 році під час інтерв'ю мені поставили питання про можливість виходу наступної книги. Я відповів, що не маю наміру писати найближчим часом, але вже за місяць почав роботу над твором "Деокупація", -- згадує автор."
За висловленням автора, його колекція творів слугує видом терапії, що дозволила йому заново відчути складні моменти з минулого і, врешті-решт, відпустити їх.
Логвиненко припускає, що місцеві жителі також ділилися власними історіями, значною мірою аби відрефлексувати травматичні події.
Команда "Ukrainer" почала активно готуватися до своєї подорожі відразу після звільнення перших населених пунктів у квітні 2022 року. Як зазначив Логвиненко, їхньою єдиною підготовкою став курс домедичної допомоги.
"Однієї ночі ми ледь не налетіли на нерозірваний снаряд, що буквально виступав з асфальту. Часто поруч падали снаряди, але до цього неможливо бути готовим," -- вважає автор.
У цій книзі міститься безліч особистих оповідей, які повністю відсутні в репортажах, зазначає Логвиненко.
Поїздки для команди стали своєрідним стрибком у невідомість. Бували дні, коли вони довго та марно блукали населеними пунктами у пошуках людей.
"Пам'ятаю, їхали вночі Святогірськом. Думали заночувати у монастирі, бо контактів у місті не було взагалі. Дорога туди йшла через міст. Але коли ми до нього під'їхали, побачили, що між нами та монастирем -- Сіверський Донець. Міст був повністю зруйнований", -- розповідає Логвиненко.
Журналісти думали, що ночуватимуть в автівці, але у центрі міста зустріли волонтера, який відбудовував один із готелів Святогірська. Там вони й заночували.
Незабаром, на презентації в Луцьку, нам стало відомо про чоловіка, який відкрив паб, названий на честь Бориса Джонсона. Виявилося, що цей підприємець раніше володів піцерією в Святогірську, яка користувалася великою популярністю серед місцевих жителів. Ми мали можливість скуштувати там піцу під час нашої експедиції, ще до початку повномасштабної війни. Цю піцерію будував той самий волонтер, який надав нам притулок.
"Ці раптові зустрічі були тією самою сіллю книги, оскільки такі випадкові моменти важко відтворити на відео; камера не здатна зафіксувати все," — додає Логвиненко.
Завдяки відвідуванням усіх деокупованих регіонів, команда змогла створити комплексний наратив про деокупацію 2022 року, вважає автор.
Поряд із текстовими матеріалами, ви також знайдете унікальні відеорепортажі "Ukrainer", зняті під час цих подорожей. Щоб їх переглянути, просто відскануйте QR-коди, розташовані на початку кожного розділу.
"Книга має триваліший термін життя, ніж відеозапис. Читачі зможуть звернутися до неї навіть через 10-20 років, тоді як відео завжди буде доступним для перегляду. Це може відновити довіру до написаного, адже існують історії, які здаються надто фантастичними і викликають сумніви", -- зазначає Богдан Логвиненко.
"Деокупація" нещодавно була включена до шортлисту Літературної премії Пітерсона 2024 року. Ця відзнака вручається творам, що допомагають глибше усвідомити Україну та її народ.
"Мені здається, що "Деокупацію" та інші подібні твори купують зараз, щоб читати згодом. Наразі люди бояться цих тригерів, щоб не розклеїтися зовсім. Але, як на мене, ці книги є життєствердними. Скільки б не було у них страждань, але головний фокус усе ж на опорі українців", - додає Логвиненко.
Під час виступу Богдан Логвиненко також розкрив, якою б могла бути його книга, присвячена деокупації Донеччини, Луганщини або Криму.
На його переконання, це буде твір, створити який у короткий термін не вийде. У ньому необхідно буде проаналізувати опір українського народу, що розпочався з моменту окупації у 2014 році.
"Якщо в цій книзі представлені розповіді тих, хто вижив, то в ній також знайдуться оповідання про тих, кого катували."
Богдан Логвиненко провів значну частину свого життя, подорожуючи автостопом, зокрема, Західною Європою, Східними Балканами та країнами Балтії.
На початку 2010-х, перед початком конфлікту з Росією, Логвиненко подорожував автостопом по цій країні. Вона зазначає, що враження від цих мандрів могли б стати основою для окремої книги, що розкриває справжнє обличчя російського народу.
"Це сталося вже після конфлікту з Грузією. Тоді кожен росіянин заявляв, що у нього немає коштів, щоб купити їжу, але водночас стверджував, що вони здатні 'поставити весь світ на коліна'," -- ділиться автор.
За словами Логвиненка, в Україні існує чимало письменників, які готові досліджувати та аналізувати цей парадокс, а також розвивати якісну русистику.
Це необхідно, щоб світ перестав давати росіянам майданчики для висловлення власних наративів, як нещодавно сталося на Венеційському бієнале*.
На 81-му Міжнародному Венеційському кінофестивалі відбулася прем'єра документальної стрічки "Росіяни на війні", яка присвячена військовим російської армії. Цю роботу підготувала Анастасія Трофімова, режисерка з російсько-канадським корінням і колишня співробітниця пропагандистського каналу Russia Today.
"Протягом усієї нашої історії інші нації намагалися визначити, що таке Україна. Тепер наша мета — забезпечити, щоб наш голос був почутий. Для цього нам потрібно об’єднати сотні голосів. Адже сьогодні ми не в змозі донести до світу, що росія є хворобою, і для її лікування необхідно провести деімперіалізацію та розподіл", — зазначає Логвиненко.
Згідно з думкою засновника проекту Ukrainer, одна з найбільших помилок, які вчинили українці на початку повномасштабного вторгнення, полягала у спробах зламати моральний дух росіян.
"Ми намагалися продемонструвати їхню безглуздість, але що повинно було статися далі? Чи мали вони вийти на протести? Чи почати сумніватися в легітимності своєї влади? Наші очікування свідчать про те, що ми насправді дуже мало знаємо про них. Адже Росія залишається феодальним, страшним імперським суспільством, переповненим пропагандою, де немає нічого, що відповідало б європейським цінностям," — зазначає автор.
Проєкт Ukrainer, засновником якого є Богдан Логвиненко, цьогоріч відзначив восьму річницю створення.
З 2016 року проект Ukrainer відкриває багатство культур різних куточків України, висвітлюючи місцевих героїв. Як зазначають самі творці, вони шляхом ґрунтовних досліджень формують уявлення про українців і передають цю інформацію світові в зрозумілій медійній формі.
У своїй статті Логвиненко зазначив, що "не всі народи планети розуміють, наскільки різноманітною та багатонаціональною є Україна".
Він додає, що упродовж століть Україною проходило дуже багато народів, цьому сприяло її географічне розташування. Це дуже вплинуло на її національне розмаїття сьогодні.
"Ми повинні сприймати себе як політичну націю. Не варто запитувати, чому національні меншини не спілкуються українською. У часи радянського союзу рідна мова використовувалася лише в сімейному колі. Якщо українці володіли українською, то етнічні румуни, угорці та інші народи спілкувалися своїми мовами. Це важливо усвідомлювати і не засуджувати за це. Стверджувати, що "ви ще не опанували українську, значить, ви недостатньо українці" — це програшна позиція. Це вигідно Росії і відображає її підходи", — підкреслює Логвиненко.
Починаючи з 2022 року, Ukrainer зосередив свою увагу на висвітленні подій, пов'язаних з російсько-українською війною.
За словами Логвиненка, цей змістовний зсув стався ще до старту повномасштабного вторгнення, оскільки на той момент російські війська вже накопичувалися на кордоні з Україною, тому не було підстав для зволікання.
"Я переконував, навіть, якщо це накрут та маніпуляція росіян, про це необхідно розповідати".
На даний момент спостерігається синергія між діяльністю Ukrainer до початку вторгнення та після нього, зазначає журналіст.
"Ми усвідомлюємо, що наше призначення полягає в тому, щоб демонструвати, як ми існуємо в неймовірній країні та чудовому суспільстві. Нам потрібно плекати відчуття значущості наших зусиль у боротьбі за те, у що віримо," — підкреслює Логвиненко.
Засновник проєкту зізнається, -- не думав, що проєкт набуде таких масштабів.
Нині він перетворився на власне видавництво, продакшн та 11 версій іншими мовами, об'єднаних під брендом Ukrainer International.
"Я уявляв Ukrainer короткочасовим проєктом, в якому ми реалізовуємо невелику експедицію Україною на півтора року, видаємо, фіксуємо і закриваємося. В процесі ми зрозуміли, що нам важко обрати пріоритетні теми й хочеться знімати про все. Адже в Україні настільки цікаво, що не хочеться їхати кудись ще", -- каже журналіст.
Зараз Богдан Логвиненко займається пошуками достойної кандидатури на свою посаду, адже вважає, що "в кожній організації необхідно забезпечувати ротацію управлінських кадрів".
Зображення Ігоря Константинюка
