Кількість подій визначає плин часу.

Мною керують три пристрасті: читання, письмо і подорожі. Перші дві підтримують розум у тонусі. Мандрівки допомагають по-новому сприймати світ. Це нові пейзажі, обличчя та враження від спілкування. Останні три роки я присвятив волонтерським поїздкам Україною. Доправляємо автівки на фронт, але не забуваємо про красу. Знаходимо час для купання на Хортиці й білого вина.

Обожнюю, коли подорожі перетворюються на слова.

Швидкість моїх рішень домінує над розважливістю. Маю кілька робіт і троє дітей, тож мушу рухатися швидко. Приймати запрошення в гості чи ні, їхати на інтерв'ю чи побути з дітьми - таке вирішую миттєво. Зазвичай не помиляюсь у виборі.

Комбіную інтуїцію та розрахунок.

Зазвичай рішення, що першим спало на думку, правильне. Ти можеш годину ходити книгарнею, але купиш книжку, яку вподобав при вході. Так само з одягом. Утім, уникаю чистої спонтанності: поєдную її з досвідом та логікою.

Я - стримана оптимістка. Не та, яка попри все радіє й видає бажане за дійсне. У будь-якій поганій ситуації думаю, як можна з неї вийти. Водночас розумію: могло бути гірше.

Не вважаю себе перфекціоністкою. Є аспекти, в яких прагну досягти максимального результату. Однак у житті важливо розставляти пріоритети. Треба розуміти, де можна обмежитися мінімальними зусиллями, а де необхідно віддатися на всі сто.

Не все визначено наперед. Проте численні фактори, такі як контекст, оточення, біологія та гени, відіграють значну роль. Історія, політика, суспільство - вони формують наше мислення і поведінку. Проте кожен з нас має іскру свободи. Важливо, щоб вона не згасала. Людина народжується з певною траєкторією руху, яку коригує життя. Часом воно збиває нас на манівці через стереотипи, а іноді підказує оптимальну швидкість на обраному шляху. Головне - пронести свободу як цінність через усе життя.

Люди можуть впливати на історичні події. Навіть коли здається, що для цього немає відповідних умов. У 2013 році, під час Революції гідності, я відчула, як історичні процеси змінюють звичний хід подій. Здавалося, що якась вища сила керує нами, і ми здійснюємо щось більше, ніж вимагає від нас необхідність. Проте я не вірю в фаталізм: ми є результатом багатьох факторів. Життя — це постійне балансування між випадковістю та певністю.

Щоб навчитися добре говорити, треба вміти уважно слухати. Так само, як уміння писати передбачає навичку читання. Якщо багато читаєш, виникає природна потреба писати своє.

Варю борщ і слухаю розумних людей - Тімоті Снайдера, Ніколя Танзера, Володимира Єрмоленка, Євгена Глібовицького, Віталія Портникова й інших. Мало змоги робити це наживо, але, на щастя, є ютуб і блютуз-навушники.

Життя – мудрий наставник, що вчить нас залишатися собою.

Ми маємо здатність притягувати добрі події у наше життя. Велика частина цього залежить від нашого налаштування. Оптимістичне мислення залучає до нас чудових людей, приємні ситуації та підтримку у важливі моменти. Це налаштовує нас на успіх і досягнення.

Французьку мову я почала освоювати у 20 років. Вирішила, що через кілька років зможу продовжити навчання за кордоном. Мої плани здійснилися. Я отримала престижну стипендію від уряду Франції, яку було надзвичайно важко здобути. Хоча перевагу надавали технічним спеціалістам, я все-таки перемогла, що кардинально змінило моє життя. Моя наполегливість не дозволила мені програти. Коли по-справжньому чогось прагнеш, обов'язково знаходиш сили для досягнення мети.

Коли людина переконана у своїх діях, вона передає цю впевненість іншим. Оточуючі відчувають її енергію, переймають її і налаштовуються на ту ж хвилю.

Оцінюю людей і приймаю рішення щодо довіри на основі їх вчинків.

Час, у якому ми зараз живемо, є переломним. Він наповнений і драмою, і радістю. Це період надзвичайної насиченості подій. Відчуваю, ніби протягом одного тижня переживаю те, що раніше розтягувалося на рік чи два. Ми не маємо можливості насолоджуватися повільним життям. Інтенсивність цього часу має різноманітні відтінки. З одного боку, ми втрачаємо близьких і бачимо руйнування міст. З іншого боку, міжлюдські зв'язки набувають нової глибини. Взаємини, що формуються перед обличчям смертельної загрози, є найміцнішими. Це особливо відчувається, коли спілкуюся з солдатами на передовій.

Ми навчились цінувати те, що раніше сприймали як належне. Три роки тому електрика не була розкішшю. Відключення електрики згуртувало українців. Тепер, коли світло знову з'являється, ми відчуваємо радість, як при забитому голі у футболі. Ми розуміємо справжню цінність життя і моментів, як-от чашка кави на терасі, знаючи, що вони можуть зникнути будь-якої миті.

Те, що зараз відбувається в Україні, залишить відбиток на всьому ХХІ столітті. Якщо ми вистоїмо в цій війні, у нас буде що розповісти. Чому саме тут і з нами це сталося. Насамперед - онукам, адже діти вже починають самостійно все усвідомлювати.

Час вимірюється кількістю пережитих подій. Години та хвилини - лише умовності. Важливішим є те, наскільки насиченим є цей час. Є хвилини, що здаються годинами, а є роки, що минають, як один день. Порівняйте фотографії тих самих людей зараз і три роки тому - процес старіння прискорився. Ми переживаємо більше подій, і це відбивається на нашому тілі. Психофізіологічний тягар не приховаєш і важко уникнути.

Минуле не завжди визначає майбутнє. У вересні 2013-го соціологія не передбачала жодних соціальних сплесків. А наприкінці листопада почалася Революція гідності.

Не лише свідомість визначає буття. Буває і навпаки. Багато речей нам дістається у спадок. Ми не обираємо наших тіл і характерів.

У мене є кілька місць, які наповнюють мене енергією. На другому тижні великої війни ми з родиною вирушили до Кам'янця-Подільського, де я народилася і провела дитинство. Це місто допомогло мені впоратися з психологічним навантаженням у перші дні повномасштабного конфлікту. У той час, як багато людей тікали з країни, я повернулася до місця своїх дитячих мрій. Обожнюю спокійні Бровари та швидкоплинну Десну. Навіть аромат цієї річки заряджає енергією.

Розчаровуюся в людях нечасто, але буває. Шкода витраченого на них часу. Жаль за нездійсненою взаємністю. Навчилася ставитися до цього по-філософському. Люди часом підводять, та це не означає, що все людство погане.

Той, хто не читає, втрачає велику частину життя. Збіднює його. Найцінніший людський ресурс - це час. У цьому тілі живемо лише раз. Тому вміти читати - це прожити кілька додаткових життів. Крім того, це змога подорожувати в часі й розвивати фантазію. Порівняти свій життєвий шлях із досвідом інших людей. Книжка - це найбільша свобода.

Людина вирізняється серед тварин здатністю генерувати та сприймати віртуальні реальності. Це не єдина, але суттєва відмінність.

Для багатьох поетів війна стала поштовхом до опанування художнього слова. Творчість виступає продовженням буття. Загострене усвідомлення смертності надихає багатьох людей на письменництво. Відмінним прикладом є Артур Дронь: до війни він був студентом, а під час конфлікту став значущим поетом сучасності.

Замість крайнощів між захисною вірою в омріяну ілюзію та суворим реалістичним поглядом на світ, найкраще знайти золоту середину.

Живемо у складній реальності. Маємо її визнавати, але не завжди з нею погоджуватися. Треба хотіти більшого й вірити в нього. Так і з налаштованістю на перемогу. Коли нам кажуть: "Світом правлять інтереси, тож усім вигідна тривала війна", не варто з цим погоджуватися. Ніхто не може забрати наше право говорити за себе те, що хочемо. Можемо й мусимо говорити про перемогу і справедливий мир, якими їх бачимо. Якщо погодимося з циніками, для яких "усе пропало", то хто ж тоді озвучить наш інтерес?

Вірю в неповторність людського досвіду. Ми значно більше, ніж просто індивіди. Ми є частиною нашого роду, міста та народу. Ми носії національної пам'яті. І це не дозволяє нам перетворитися лише на траву після смерті.

Життя - це безцінний дар. Сенс існування, як мінімум, полягає в його продовженні. У ширшому контексті - це передача цього дару своїм нащадкам.

Українці викликають асоціації з романтизмом. Сюжет про відродження після руйнування залишається на часі. Це народ, який переживає смерть і постає знову. Якщо зможемо витримати, ми маємо шанс перетворитись на сучасну націю.

Росіяни намагаються створити ілюзію своєї геополітичної могутності, знищуючи все на своєму шляху. Це прагнення до самоствердження через руйнування України, аби показати свою абстрактну велич.

Велика російська культура - міф. Усі культури рівні. Поза тим є російська культура ХVIII-XIX століть, а де - сучасна? Назвіть бодай одного визначного письменника Росії. Це культурна порожнеча.

Чому Росія не змінюється і весь час загарбує території? Бо непокаране зло повертається. Радянського режиму не засудили.

Український характер - уміння протистояти чисельнішому ворогу. Козацький дух свободи.

Україна постійно пеереписує світову історію. Ми - на перетині цивілізацій. Це загартовує наш дух: могли б здатися, але це не наш шлях. Якщо зараз вийде, ми змінимо хід світової історії. Українці демонструють світу, як можна протистояти злу і не відступати.

У цивілізованого світу можемо повчитися рівня культури, справедливості в суспільстві.

Моя слабка сторона - імпульсивність. Сильна - затятість у русі до мети.

Я не людина зі слабкими нервами, але останнім часом стаю більш чутливим.

У рівних стосунках не можна переробляти людину під себе. Можна навчитися жити разом.

Любов – це спільна дія.

У стосунках головне - довіра.

Наша історія знайомства з чоловіком бере свій початок зі студентських років. Ми навчалися на одному курсі. Він розповідає, що одного разу його осяяло: я - його майбутня дружина. Це було романтичне кохання, наповнене листами, музикою та поезією. Ми обмінювалися книжками: я радила йому одні, він - мені інші. Тепер ми читаємо разом.

Ідеалізація коханої людини є неминучою. Однак надмірне захоплення цим може бути шкідливим. Ідеалізація повинна йти пліч-о-пліч з усвідомленням реальності.

Найбільш несподівані запитання від доньки виникали в її ранньому віці. Ти відповідаєш: "Це озеро". А донька запитує: "Чому?" І ти змушений перетворювати просте "тому" на розгорнуті пояснення.

Діти навчають мене терпіння, управлінню часом та вмінню підтримувати гарний настрій навіть за негоди. Радіти життю просто тому, що воно є.

Проживаю теперішній момент. Сьогодні може стати моїм останнім днем.

Щастя - це відчувати життя. Мати силу змінювати світ і підтримувати інших.