Право і закон: важливіше усвідомлювати і поважати їх чи лише дотримуватися?

Зображення: З публічно доступних ресурсів

Зазвичай терміни ототожнюються та використовуються як синоніми не тільки поза межами юридичної спільноти, але й серед самих правників. Це явище можна спостерігати навіть у професійних наукових та методичних джерелах. На жаль, на це не звертають належної уваги навіть ті, хто колись вважав себе експертом у "Загальній теорії права", де ці поняття не є тотожними за своєю природою.

Часто можна почути, що в англійській мові терміни, які використовуються останнім часом, позначаються єдиним словом "law". Проте насправді існують два окремі терміни: "lex" - що означає "закон", і "law" або "jus" - що означає "право". Ці слова можуть мати різні значення в залежності від контексту, що вказує на їхню сутнісну схожість або відмінність. Існує думка, що це різноманіття виникає з концепцій "позитивного" та "природного" права. Проте серед теоретиків права все ще переважає думка, що "право" і "закон" не є синонімічними термінами.

На мій погляд:

Право - це природний соціокультурний феномен, що дозволяє встановлювати та підтримувати оптимальний баланс особистих і суспільних/державних інтересів з метою належної реалізації прав і свобод людини. Є права і свободи, які притаманні/належать людині від її народження, а є такі права і свободи, які делеговані людині суспільством від імені держави. Основні, але не всі, права і свободи людини і громадянина закарбовані у відповідних приписах Конституції України.

Шмигаль: Україні треба імплементувати майже 2,8 тисячі актів права ЄС

Закон являє собою набір правил, які державою визначають правові (права і свободи) відносини між громадянами та між ними і державою. Ці правила включають відповідні дозволи, заборони та обмеження, а також механізми примусу, що регулюють реалізацію прав і свобод з метою забезпечення правового балансу інтересів. Однак закон може бути визнаний неправомірним через різні причини, обставини або умови його створення.

Законотворення є особливим видом діяльності, яка здійснюється спеціально створеним державним законодавчим органом (парламентом), що представляє інтереси більшості громадян та відповідає на їхні потреби, права і свободи. На жаль, цей орган іноді не виконує своїх основних обов'язків на належному рівні, що може спричиняти непорозуміння та конфлікти між суспільством і державою.

Мати права та закони – це лише перший крок; їх реалізація кожною особою потребує знання та дотримання, що в реальному житті є досить складним завданням. Більш того, існує категорія людей, які мають власне розуміння своїх прав і свобод і не визнають існуючих державних норм. Це призводить до виникнення різноманітних правопорушень, що можуть мати різний рівень серйозності та впливу як на окремих осіб, так і на спільноти чи суспільство в цілому.

Для ефективного забезпечення прав і свобод людини суспільство, через відповідні органи державної влади та управління, формує спеціалізовані механізми і інструменти їх захисту, які інтегровані в правову систему. До таких механізмів належать: а) органи, що відповідають за підтримання правового порядку (поліція, прикордонні та митні служби, служби національної безпеки та органи досудового розслідування злочинів і т.д.); б) судові інституції, такі як суди, прокуратура та адвокатура. Їхні функції та повноваження включають встановлення комунікаційних та інформаційних зв'язків з громадянами та спільнотами. Неналежне виконання цих обов'язків може призвести до непорозумінь і конфліктів, як між окремими особами та державними структурами, так і між спільнотами та державою в цілому.

Ключовим аспектом забезпечення ефективного правового порядку в державі є високий рівень знань її громадян про діюче законодавство та функціонування всієї юридичної системи.

Незважаючи на те, що стаття 68 Конституції України встановлює обов'язок для всіх осіб, які проживають чи перебувають на території країни, дотримуватися чинних законів, а незнання цих законів не звільняє від юридичної відповідальності, проблема усвідомлення своїх прав і свобод залишається надзвичайно важливою. Це питання може бути вирішено лише через комплексну, скоординовану просвітницьку діяльність, що включає як органи державної влади та управління, так і інститути громадянського суспільства та медіа.

Закони, що гарантують реалізацію прав і свобод людини, можуть функціонувати лише за однієї умови: коли більшість членів суспільства (громадян країни) усвідомлюють та цінують їхню роль і значення в своєму житті, а також добровільно прагнуть дотримуватися встановлених норм співіснування. Примус має бути останнім засобом впливу на поведінку людини, адже страх перед покаранням завжди є тимчасовим і, отже, неефективним у довгостроковій перспективі. Таким чином, формується морально-правова культура як окремої особи, так і суспільства в цілому.

Зеленський прокоментував початок офіційного скринінгу українського законодавства