29 місяців у російських в'язницях: як боєць відкрив своє покликання під час полону.
Нещодавно в рамках телемарафону ми обговорювали жахливі переживання, які терплять українські військові в російському полоні. Один із недавно звільнених, морський піхотинець Дмитро Селютін, поділився своїми спогадами: якщо в день військовополонений отримує два-три нових синці, кілька опіків від електрошоку та забої — це вважається відносно спокійним і благополучним днем. І в таких жахливих обставинах Дмитро провів цілих 29 місяців!
Про військовий шлях чоловіка та як у полоні знайшов своє призначення - наш наступний сюжет.
Мати - лікар, батько - військовослужбовець у відставці, а син - бойовий медик. Від самого малечку у Дмитра Селютіна не було сумнівів, з чим він хоче пов'язати своє життя. Спочатку він здобув медичну освіту, потому була армія...
Я справді відчув сильне бажання... літати. Прийняв рішення спробувати, але здоров'я виявилося на заваді. Тож я опинився у складі 40-ї бригади пожежників.
Дмитро жадав більшого... Він прагнув стати корисним у боротьбі - війна в Україні тривала вже три роки. Зрештою, йому вдалося приєднатися до 36-ї бригади морської піхоти.
Дмитро Селютін, медик на передовій:
Буквально на третьому тижні перебування на полігоні, я вже домовлявся, кричав, дзвонив, плакався, переведіть мене в 36-ту, я хочу до морпіхів, я хочу служити з цими хлопцями, бо вони дійсно круті. Тобто такого братерства я не бачив ніколи в житті, настільки міцної дружби між військовослужбовцями, жінки, чоловіки, це було неважливо, там була одна сім'я.
Протягом кількох років служби Дмитро здобув величезний бойовий досвід. На початку повномасштабного вторгнення російських військ морські піхотинці відчайдушно захищали Маріуполь протягом кількох тижнів. Однак ситуація продовжувала погіршуватися.
Дмитро Селютін, медик на передовій:
Ми все ж вирішили пробитися до Запоріжжя, де нас повинні були зустріти представники РТГр та БТГр. Шансів на успіх у нас було обмаль. Ми потрапили в ДТП, піддалися обстрілу, і зазнали втрат. З метою збереження особового складу командир роти ухвалив рішення про здачу в полон, адже це було б безглуздо — втрачати людей без реальної можливості на порятунок.
Наталія Ніколаєва, мама Дмитра:
Пролунав телефонний дзвінок. Мамо, будь ласка, не плач, не хвилюйся, все буде гаразд, нас захопили в полон. І до липня 2022 року мій син числився як зниклий безвісти. 11 липня я отримав дзвінок з Комітету Червоного Хреста у Женеві, і мені повідомили, що російська сторона підтвердила, що Дмитро Дмитрович Селютін перебуває в полоні.
Через два тижні мати Дмитра отримала від нього повідомлення.
Наталія Ніколаєва, мама Дмитра:
В тексті було детально викладено абсолютно все, що тільки можливо. Проте, слід зазначити, що перші два абзаци в основному зосереджені на тому, як годують, поять, одягають та вигулюють.
Де утримують Дмитра, було невідомо. Єдине, що відчувала Наталія, що сину зараз дуже складно...
Дмитро Селютін, медик на передовій:
Протягом шести місяців я старався витримати тиски, особливо з боку російського спецназу, який намагався вибити з мене зізнання без участі слідчих. Вони питали про людей, яких я нібито здав, і ще безліч інших речей. Я більше не піддавався на їхні провокації, адже моє тіло вже зазнало чималих страждань. Ніякі методи – ні дубинки, ні електрошокери – вже не діяли на мене. Загалом, допити проходили жахливо: мені заганяли голки під нігті, а хлопців катували електрикою, випалюючи на шкірі лазерами різні написи.
Наталія Ніколаєва, мама Дмитра:
Я ніколи не забуду слова сина, коли він сказав оцю... Це дуже болюча фраза: "Мамо, іноді хотілося плакати, і я відчував, що в цей момент плачеш ти".
Найважчими для Дмитра та багатьох інших полонених виявилися психологічні знущання - люди не витримували...
Дмитро Селютін, медик на передовій:
Абсолютна інформаційна ізоляція. Ніхто не має уявлення про те, що відбувається в Україні, як почуваються рідні та близькі, чому нас не обмінюють. А нам лише повторюють одне і те ж. Ось, наприклад, Національна гвардія вирушає, прикордонники також їдуть, а от морська піхота, схоже, залишилася непоміченою.
Дмитро зізнається: втриматися допоміг один випадок: росіяни вирішили приставити до військовополонених українського медика, який би допомагав їм, зокрема, не з'їхати з глузду. Дмитро зрозумів, що це його призначення.
Дмитро Селютін, медик на передовій:
Майже рік я працював з категорією хлопців, які мали психічні розлади, якісь спроби суїциду в такому форматі. І плюс лікаря в закладі теж не було. І мене використовували як медпрацівника. Навіть жартували, казали: о, Селютін, нештатний працівник СІЗО. Тобто я проводив невеликі хірургічні втручання, консультації по медикаментозному лікуванню. Тобто я виконував свою роботу там, в полоні, з нашими хлопцями.
Наталія Ніколаєва, мама Дмитра:
3 січня цього року з СІЗО №2 у місті Галич, Костромської області, звільнили хлопців-прикордонників. Тоді ми дізналися, де вони знаходяться. Мені подзвонило, напевно, семеро хлопців, і кожен із них ділився враженнями про Дмитра, відзначаючи його здібності: "Він у вас справжній молодець, лікує всіх, справжній розумниця!"
У вересні цього року Дмитро був включений до списку на обмін.
Наталія Ніколаєва, мама Дмитра:
Алло, мамуль, привіт, це я, Дмитро, я в Україні. І я така, опачки, Дім, кажу, боже, як я радію, я чую українську мову, сина. І я почала плакати й вибачатися. А він мені у відповідь сказав: мам, на все свій час. Повір, прийшов мій час, і мене обміняли. Але я дуже потрібен був там. Тому все добре, я вижив, я витримав.
У полоні ворога Дмитро Селютін провів 29 місяців. Проте у нього навіть не виникає бажання залишити військову службу.
Дмитро Селютін, медик на передовій:
Для мене оптимальним рішенням є продовжити свою діяльність у Збройних силах України, але тепер не в статусі військовослужбовця бригади, а в ролі особи, яка працює з військовополоненими на основі принципу рівності. Я знаю, через що ти проходиш, адже сам був у подібній ситуації. Моя підтримка та співчуття можуть бути важливими. Перша допомога і реабілітаційні заходи в перші тижні є надзвичайно важливими.
Петро Яценко, представник Координаційного штабу з питань управління військовополоненими:
