Що має більшу вагу: закон "Сухопарова" чи українське законодавство? Сім років боротьби та звернення доньки загиблого підприємця.

Віра в найвищу справедливість та правопорядок є фундаментом, який надає кожному з нас шанс жити, працювати, розвиватися, а також вірити у власні сили та майбутнє.

Цю інформацію наводить портал Інформатор. Ми представляємо матеріал без додаткових коментарів та уточнень. Редакція не несе відповідальності за достовірність даних, які були надані та опубліковані іншими джерелами.

Сьогодні ми покладаємо надії на Збройні Сили України, поліцію, національну гвардію, системи протиповітряної оборони та всіх тих, хто стоїть на захисті нашої країни. Найменше, що може статися з нами у житті, — це втрата грошей. Але найтрагічніша втрата — це життя та здоров'я наших близьких. Щодня ми стаємо свідками того, як наші співвітчизники втрачають рідних. Ця війна приносить до наших домівок чимало горя.

Я втратила батька 7 листопада 2017 року, не під час війни. У мирному на той час місті Кропивницькому його вбили. У пошуках батька я найняла приватну фірму, у повітря підняли літак, щоб оглянути місцевість із висоти пташиного польоту. Проте, тіло його місцеві грибники знайшли в машині Lexus LX 570, що згоріла 12 листопада 2017 року. Особу загиблого встановила експертиза ДНК.

Мій батько, Крикуненко Олег Станіславович, народився 14 серпня 1964 року, і був відомою постаттю в Кропивницькому. Він успішно вів бізнес, займаючись обміном валют та продажем ювелірних виробів. Щоб детально описати те, що відбувається в моєму житті вже протягом семи років, знадобиться ціла книга. Тому я вирішила звернутися за підтримкою до четвертої влади - засобів масової інформації, а також до трьох інших гілок влади, сподіваючись на справедливість та правосуддя.

Мій покійний батько і мама розлучилися в 2012 році. Тоді я жила в Миколаєві. Ми спілкувалися з ним кілька разів на день по телефону. Поряд із ним проживала Тетяна Миколаївна Троценко, з якою у батька згодом зав'язалися стосунки. Він не прагнув укладати шлюб. Після народження дитини батько визнав її своєю донькою. Тетяна, не ставши його дружиною, змінила своє прізвище на Крикуненко, що в подальшому стало приводом для певних маніпуляцій у цій справі.

Моя спроба подати заяву до поліції не увінчалася успіхом, оскільки мені відмовляли у прийнятті. Поліція не визнавала мене потерпілою в рамках кримінальної справи (згідно зі статтею 55 КПК України), що фактично позбавляло мене прав, які належать потерпілим (стаття 56 КПК України). Коли я звернулася з проханням описати майно мого батька — а це кілька одиниць зареєстрованої зброї, 3-5 кг золота, транспортні засоби та інші активи — мені знову відмовили.

Доступу до майна батька та у квартиру я не мала. Надалі Тетяна (Троценко) Крикуненко зі своїм "другом", офіцером поліції Кропивницького, Сухопаром Сергієм, поміняли охоронні коди сигналізації та замки в квартирі батька. Ключі від квартири були у Тетяни. Донька, народжена Тетяною у стосунках із моїм батьком, Сергія називає татом. А сам Сухопар при зустрічі, і при свідках заявив мені у вічі і при свідках наступне, цитата: Ти нічого не отримаєш, я тут закон.

Цікава ситуація також зі зброєю. У листопаді 2017 року мені вдалося переконати Крикуненко Тетяну видати мені три одиниці зброї для її подальшої передачі на зберігання в дозвільну систему міста Кропивницький. Зброю у мене прийняв інспектор дозвільної системи Єфімов Сергій Олександрович. Також рішенням суду було накладено заборону відчуження майна, що належить моєму батькові. А спадкоємцями в рівних частках були визнані я, і моя неповнолітня сестра по батькові Крикуненко Дарія Олегівна (13.04.2013 р.н.).

Проте, незважаючи на існуючу заборону, інспектор Єфімов здійснив повторну реєстрацію зброї на ім'я Тетяни Крикуненко з наміром подальшого її продажу. Аналогічна ситуація спостерігається і з транспортними засобами, а також з іншим майном. У мене є всі необхідні документи, що підтверджують ці факти. Я також передала редакції останнє звернення адвоката (адвокатів у мене було чимало, і всі вони натрапляли на "закон" колективу Сухопарова) до керівника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. Описувати події, як я зазначала раніше, означає створити книгу. Я готова підтвердити всі свої слова документами.

Тому я звертаюся через ЗМІ до всіх компетентних осіб за допомогою у встановленні чинності Закону над свавіллям на місцевому рівні.

Звертаюся до журналістів порталу Інформатор та Олени Олегівни Лебідь з проханням визнати публікацію розслідування офіційним зверненням.

До Президента України Володимира Олександровича Зеленського, до Офісу Президента України, до Офісу Генерального прокурора, до Міністра внутрішніх справ України І́гора Володи́мировича Климе́нко, до Голова комітету з питань правоохоронної діяльності Іонушаса Сергія Костянтиновича, до Директора в Національне Антикорупційне Бюро України Кривоноса Семена Юрійовича, до Директор Державного бюро розслідувань Сухачов Олексій Олександрович, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Офіс Омбудсмана України Лубінець Дмитро Валерійович.